Barbora Žagarietė

Слуга Божа Барбора Жагарська

СВІДОЦТВА ПРО ЖИТТЯ БАРБОРИ ЖАГАРСЬКОЇ

БАРБОРА ЖАГАРСЬКА – одна з перших у кінці ХІ – на початку ХІІ ст. святих Слуг Божих литовської нації, що збереглися у пам’яті історії і все ще відомі нації як гідні, святі, та чесні. Тривалість її життя у Великому Князівстві Литовському: народилася у 1578 році – померла у 1604 році.

За наявними даними, першим про достовірність Жагарської Діви у своєму звіті за 1775 р. до Святого Престолу говорить єпископ Жямайтійський Анта́нас Тішкя́вічюс (Антоній Тишкевич). Він пише: «Вважаю, що варто згадати про нетлінні останки однієї невісти, вгодної Богові, що стали знаменитими через безліч чудес. Серед живих немає вже нікого, хто міг би знати її ім’я або з якого роду була ця невіста, і лише деяким особам вона з’явилася уві сні, і назвала себе Барборою».

Як каже нам оповідь, що передається з вуст у вуста, всього лиш через кілька років після смерті Барбори трапилась одна надзвичайна подія, яка дала початок культу Барбори як посередниці і заступниці перед Господом. Пов’язують це із вторгненням шведів у Литву (в 1655 р.), коли нападники пограбували і спалили храм у Старомісті Жагаре разом з останками померлих, що були у крипті — тоді тіло Барбори, знайдене в попелі після пожежі, не згоріло, а лишень почорніло.

Не маючи жодних сумнівів у правдивості цієї незвичайної події, єпископ Анта́нас Тішкя́вічюс у згаданому звіті до Святого Престолу продовжує: «Хоча тіло невісти потопало у попелі померлих, залишилось воно незайманим від вируючого полум’я багаття, не обгоріла ні жодна його частина, ні навіть волосся. Неушкоджене тіло непорочної невісти було вийнято з попелу і знову з пошаною покладено в труну як істинне свідчення Божої могутності та її заслуг. І тепер тіло — неушкоджене, тільки почорніле». У цьому ж документі, єпископ Жямайтійський перед початком опису восьми чудес, що відбулися за заступництвом Барбори у 1735-1748 рр., зазначає: «Безліч нещасних, невиліковними хворобами пригноблених, прибігають до гробу невісти і відразу ж тут досвідчують поміч. Оповідь моя без краю тривала б, якби хоч мимохідь недуг, що у всіх усунені були, я торкнувся…»

ТРАДИЦІЯ КУЛЬТУ БАРБОРИ ЖАГАРСЬКОЇ

У 1711 році, після перенесення нетлінних останків Барбори у крипту відбудованого храму Старомістя Жагаре, розпочалося привселюдне, триваюче впродовж століть і аж до наших днів, набоженство до Жагарської Діви, віруючи, що вона є святою.

У 1878 році, коли Литва потерпала від гноблення царської Росії, нетлінні останки Барбори, що знаходилися в крипті храму Старомістя Жагаре, були замуровані. Але намагання таким чином послабити віру у Бога, що зміцнювалася за заступництвом Барбори, були безплідними. Навпаки, коли 19 років потому, здійснюючи ремонт у храмі, було знайдено тіло Діви, яке знову ж таки було неушкодженим — набоженство до Барбори ще більше зростало і ширилось.

ІСТОРІЯ НЕТЛІННИХ ОСТАНКІВ БАРБОРИ ЖАГАРСЬКОЇ

Нетлінні останки Барбори Жагарської спочивали в заскленій труні у крипті храму, під головним вівтарем. У 1940 році, коли Радянський союз окупував Литву, напади на феномен Барбори Жагарської не зупинилися. Особливо це відчувалося протягом 1957-1963 років. У 1963 році, коли за вказівкою окупаційної влади храм закрили, нетлінні останки Барбори були вивезені у невідомому напрямку. Тепер про Діву нам нагадують лише символічна труна в тій же крипті храму і пам’ятна дошка на дверях крипти.

Щоб глибше вивчити життя Барбори Жагарської, тривають подальші пошуки документів в архівах, опитування, реєструються нові свідчення віруючих. Розкопки, що здійснювалися впродовж останнього часу з метою знайти можливе місце поховання Барбори, не дали жодних результатів.

КНИГА РЕЄСТРАЦІЇ ЧУДЕС ЗА ЗАСТУПНИЦТВОМ БАРБОРИ ЖАГАРСЬКОЇ

Через 100 років після першої офіційної згадки про Барбору (в середині XVIII ст.), єпископ Моте́юс Вала́нчюс 7 січня 1860 р. зобов’язав парафіяльного священика храму Старомістя Жагаре Сільвестраса Лімажя́вічюса реєструвати чудеса або інші Божі милості і ласки, що відбулися і були отримані за заступництвом Барбори Жагарської. Таким чином була започаткована так звана книга реєстрації чудес Барбори Жагарської у яку до 14 грудня 1940 р. було записано 97 випадків. Втім, жоден із цих випадків канонічно не був досліджений. За радянських часів деякий час вважалося, що книга реєстрації чудес Барбори Жагарської пропала. А коли Литва відновила свою Незалежність у 1990 році, парафіяльний священик храму свв. Апостолів Петра і Павла Болє́словас Бабра́ускас ТІ розпочав пошуки книги і у 1994 році знайшов її.

Цю безцінну книгу реєстрації чудес Барбори Жагарської зберіг священик Пранці́шкус Щяпа́вічюс, який у той важкий для Литовської Церкви радянський період був парохом храму Старомістя Жагаре. Ця книга, без сумніву, найкраще свідчить про славу святості чудотвориці Барбори — fama sanctitatis, яка, не звертаючи уваги на різні політичні переміни та окупаційні режими, ніколи не була перервана.

ПРОЦЕС У СПРАВІ БЕАТИФІКАЦІЇ ТА КАНОНІЗАЦІЇ

Святий Престол 13 травня 2005 р., відповідаючи на клопотання єпископа Шяуляйського Еуґе́ніюса Барту́ліса № 0376/04 від 11 листопада 2004 р. розпочати процес у справі беатифікації та канонізації Барбори Жагарської, повідомив, що, ґрунтуючись на апробованих Конгрегацією у справах проголошення святих 7 лютого 1983 р. приписах, призначених для єпископів, які здійснюють дослідження справ святих, немає перешкод, щоб такий процес розпочати.

Опираючись на вище згаданий дозвіл і приймаючи до уваги прохання віруючих Шяуляйської єпархії, єпископ Еуґе́ніюс Барту́ліс 24 вересня 2005 р. урочисто розпочав процес у справі беатифікації та канонізації Барбори Жагарської.

Вести цю справу були призначені наступні члени Трибуналу: постулятор — священик, ліценціат літургії Міндо́вг Григалюс, делегат єпископа — священик, ліценціат теології То́мас Кяду́шіс, промотор справедливості — священик, ліценціат теології Са́улюс Палю́нас, нотар процесу — се́стра Дану́те Сакалау́скайте ACJ.

ОСНОВНІ ДЖЕРЕЛА

  1. Dioec. 713, An. 1755 D. no Antonio Tiskevicius, Dioecesis Samogitiae, vol. 64, fol. 220, in: Archivum Secretum Apostol. Vaticanum, Congr. Concilio, Lib. litt. visit. (1752–1758), fol. 299 r-301 r.
  2. Relationes Status Dioecesium in Magno Ducatu Lituaniae [Žemaičių vyskupo Antano Tiškevičiaus reliacija popiežiui Benediktui XIV 1755 m.], vol I. Dioeceses Vilnensis et Samogitiae, red. Paulius Rabikauskas SJ, Roma: Academiae Lituana Catholica Scientiarum, 1971, p. 366–368.
  3. Ištrauka iš 1755 m. vyskupo Antano Tiškevičiaus reliacijos nr. 713 popiežiui Benediktui XIV. Apie Dievo Tarnaitės Barboros Žagarietės užtarimu įvykusius stebuklus, iš lotynų kalbos vertė Stanislovas Poniškaitis, in: Šiaulių vyskupijos archyvo DTBŽbb fondas, orig.: Relationes Status Dioecesium in Magno Ducatu Lituaniae, vol. 1. Dioeceses Vilnensis et Samogitiae, Roma: Academiae Lituana Catholica Scientiarum, 1971, p. 366–368.
  4. Barboros Žagarietės užtarimu įvykusių stebuklų registracijos knyga [lenkų ir lietuvių kalba, stebuklai pradėti registruoti vysk. Motiejaus Valančiaus įsakymu 1860-01-07, baigti registruoti 1940-12-14], in: Šiaulių vyskupijos archyvo DTBŽbb fondas.
  5. Barboros Žagarietės užtarimu įvykusių stebuklų registracijos knyga, iš lenkų kalbos vertė Irena Katilienė, in: Lietuvių katalikų mokslo akademijos metraštis, Vilnius, 2000, t. 16, p. 454–523.
  6. 1876 m. liepos mėn. 9 d. Kauno vicegubernatoriaus Ryžkovo raštas Žemaičių vyskupui Aleksandrui Beresnevičiui, In: F. 1671. Ap. 4. B.500. L. 6, 6v., 7.
  7. Paulius Guga, Biografijos: Barbora Žagarietė [savilaida, 1964], in: Šiaulių vyskupijos archyvo DTBŽbb fondas.
  8. Congregazione delle Cause Dei Santi, prot. nr. 2644 – 1 / 04, Romae, die 13 Maii A.D. 2005.
  9. Barboros Žagarietės užtarimu gautos Dievo malonės: per 2006–2008 metų mokslines ekspedicijas užrašyti atvejai, užrašė Rasa Račiūnaitė-Paužuolienė, in: Šiaulių vyskupijos archyvo DTBŽbb fondas.
  10. Sofija Lažinskaitė, [asmenis liudijimas], in: Šiaulių vyskupijos archyvo DTBŽbb fondas

НАУКОВІ ПРАЦІ

  1. 1. Paulauskas A. Nepaskelbta lietuvių tautos šventoji: Religijos mokslų bakalauro darbas, vad. dr. kan. A. Kajackas, Kaunas: Kauno tarpdiecezinė kunigų seminarija, Teologijos fakultetas, 1993, 36 p.
  2. Matulytė E. Barboros Žagarietės šventumo opinija ir garbinimas Žiemgaloje: Religijos mokslų bakalauro darbas, vad. dr. A. Motuzas, Kretinga: Šv. Antano religijos studijų institutas, 1998, 37 p.
  3. Margevičiūtė V. Barboros Žagarietės – XVII šimtmečio liaudies šventosios kulto istorija Lietuvoje: Istorijos mokslų bakalauro darbas, vad. vysk. dr. J. Boruta SJ, Vilnius: Vilniaus valstybinis universitetas, Istorijos fakultetas, Naujosios istorijos katedra, 1999, 38 p.
  4. Karoblytė E. Barboros Žagarietės užtarimu patirtos Dievo malonės: Religijos mokslų bakalauro darbas, vad. dr. A. Motuzas, Kretinga: Šv. Antano religijos studijų institutas, 2001, 33 p.
  5. Stupelytė J. Dievo tarnaitės Barboros Žagarietės šventumo garsas Lietuvoje: tradicijos ir dabartis: Magistro darbas, vad. dr. A. Motuzas, Vilnius: Vilniaus pedagoginis universitetas, Istorijos fakultetas, Katalikų tikybos katedra, 2007, 72 p.
  6. Mitrikas K. Žagarės bažnyčių istorija: Bakalauro baigiamasis darbas, vad. asist. dr. P. Spurgevičius, dr. L. Klimka, Vilnius: Vilniaus pedagoginis universitetas, Istorijos fakultetas, Visuotinės istorijos katedra, 2007, 43 p.
  7. Dyglys M. Dievas Tarnaitės Barboros Žagarietės gerbimo istorija Žiemgaloje: Magistro darbas, vad. vysk. dr. J. Boruta SJ, Telšiai: Telšių Vyskupo Vincento Borisevičiaus kunigų seminarija, 2008. 65 p.

МОЛИТВИ

IMPRIMATUR

EUGENIJUS BARTULIS

EPISCOPUS SIAULIENSIS

ŠIAULIAI, 11.10.2018

D-018/18

 

МОЛИТВА ЗА ПРОСЛАВУ СЛУГИ БОЖОЇ БАРБОРИ ЖАГАРСЬКОЇ

Люблячий нас Боже, щиро молимо Тебе, щоб Раба Божа Барбора Жагарської, яка, натхненна глибокою вірою ревно опікувалась убогими, що відійшла до Господа у молодому віці і вже чотириста років славиться чудесами й щедрими ласками, була зарахована до лику блаженних. Благодаті, отримані за її заступництвом, нехай заохочують всіх, особливо молодих християн, що зустрічаються з викликами сучасного світу та виховують в собі непохитну віру  та довіру Богові. Просимо через Ісуса Христа, Господа нашого. Амінь.

С. Слуга Божа Барбора Жагарської,

В. Молися за нас!

 

ОТЧЕ НАШ, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо нашим винуватцям, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від злого. Амінь.

 

РАДУЙСЯ, МАРІЄ, Благодаті повна! Господь з Тобою! Благословенна Ти між жінками й благословенний плід лона Твого, Ісус.

Свята Маріє, Мати Божа, молись за нас, грішних, нині і в годину смерті нашої. Амінь.

СЛАВА ОТЦЮ, і Сину, і Святому Духові, і нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь.

 

МОЛИТВА ПРО ЗДОРОВ’Я З ЗАСТУПНИЦТВОМ СЛУГИ БОЖОЇ БАРБОРИ ЖАГАРСЬКОЇ

Люблячий нас Ісусе, Ти нас закликаєш: «Ще поправді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них.» (Мт 18, 19–20).

Боже, я закликаю до заступництва Твоєї Слуги Барбори Жагарської. Якщо це відповідає волі Твоїй та буде спасінням для душі й тіла [вимовити імена хворих], я смиренно прошу повернути мені [вимовити імена хворих] здоров’я.

«На Тебе надіюсь я, Господи, хай не буду повік засоромлений!» (Пс. 31, 2).

 

ЛІТАНІЯ СЛУГИ БОЖОЇ БАРБОРИ ЖАГАРСЬКОЇ

Kyrie, eleison! – Christe, eleison! Kyrie, eleison! 

Христос, почуй нас! – Христос, слухай нас! 

Батько, Отець небесний, помилуй нас! 

Син, Спаситель світу, Боже, помилуй нас!

Святий Дух, Боже, помилуй нас! 

Свята Трійця, єдиний Господь, помилуй нас!

 

Відповідь після кожного вітання: 

                                                   Молися за нас!

 

Мати усіх світлих Дів, –

Що радіє в небесній славі разом з усіма святими, –

Слуга Божа Барбора Жагарська, –

Діва, що жила непорочно –

Що довірила своє життя Христу, –

Свою молодість Христу пожертвувала, –

Наречена Ісуса, молися за нас! –

Підкорившись волі Божій, молися за нас! –

З палкою любов’ю до Євхаристійного Ісуса, –

Що покликана проголосити чистоту тіла, –

Що вічно й радо живе тут на землі, –

Що щоденне життя своє присвятила молитві та посту, –

Що в природі знайшла відображення вічної краси, –

Що поширює святковий аромат Ісуса навколо, –

Смиренна перед старійшинами Церкви, –

Що отримала сили жити з Розп’ятого Ісуса, –

Слухняна в супроводі Святого Духа, –

Розіп’явши гріх у своєму тілі перед єднанням з Христом,

Прикрасивши своє буття молитовним життям, –

Ночами об’єднана з Христом, –

Широко розгорнула серце для небесних дарів, –

У смерті об’єдналася душею зі Святою Трійцею, –

Знайшла одкровення свого імені уві сні, –

Мовчазна у Христовому поході, –

Вивела литовські душі від пасток язичництва, –

Заступниця у життєвих складнощах та хворобах, –

Рятівниця бідних, –

Захищає від пожеж, не дозволяючи вогню руйнувати тіло –

Після смерті випромінююча світло та чистоту, –

Сяє зірка Божа Йому в честь на короні, –

Смиренної Раби Божої Барбори Жагарської, –

 

Помолимось.

Всемогутній Вічний Боже, через страждання Ісуса, смерть та воскресіння Хрещеного відродження для нашого вічного життя і покликання до праведності, молимося тобі, щоб через життєвий приклад і саможертовну любов діви Божої Барбори Жагарської до Царства Небесного ми уникнули будь-яких гріхів, злих намірів, і обману, і завдяки її заступництву досягли радісного вічного життя. Просимо через Христа, Господа нашого. Амінь.

ВИПАДКИ БОЖОЇ МИЛОСТІ, ОТРИМАНОЇ ЗАВДЯКИ ЗАСТУПНИЦТВУ СЛУГИ БОЖОЇ БАРБОРИ ЖАГАРСЬКОЇ

Примітки:

  1. Перераховані нижче чудеса отримані з наступних джерел:

а) Виписка з реляції єпископа Антанаса Тишкявічюса № 713 від 1755 р., адресованої Папі Римському Бенедикту XIV. Про чудеса, що сталися, завдяки заступництву Слуги Божої Барборі Жагарської, переклад з латинської мови Станісловаса Понішкайтіса, in: фонд ТбСББЖ (DTBŽbb) архіву Шяуляйської єпархії, ориг.: Relationes Status Dioecesium in Magno Ducatu Lituaniae, т. 1. Dioeceses Vilnensis et Samogitiae, Roma: Academiae Lituana Catholica Scientiarum, 1971, стор. 366-368.

б) Реєстраційна книга чудес, що відбулися завдяки заступництву Барбори Жагарської, переклад з польської мови Ірени Катілене, інша частина випадків — на литовській мові, in: Щорічник католицької академії Литви, Вільнюс, 2 000, т. 16, стор. 454-523.

в) Випадки Божої милості, отриманої завдяки заступництву Барбори Жагарської: події, що відбулися після 1940 р., записані під час наукових експедицій 2006-2008 рр., in: фонд DTBŽbb архіву  Шяуляйської єпархії.

д) Паулюс Гуга, Біографії: Барборa Жагарська [самвидав-во, 1964], in: фонд DTBŽbb архіву  Шяуляйської єпархії.

е) Софія Лажінскайте [особисте свідчення], in: фонд DTBŽbb архіву  Шяуляйської єпархії.

  1. На основі зазначених вище джерел (після скорочення, переказу, редагування) випадки Божої милості, отриманої завдяки заступництву Барбори Жагарської, класифіковані за міжнародними кодами хвороб (МКБ), розроблених Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) — щоб показати безліч і розмаїтість наданої людям допомоги. Ця кодова система включає в себе хвороби, різні симптоми, патологічні стани, скарги, соціальні обставини, зовнішні причини травм і захворювань (використовувати МКБ-10-АМ почали у 1992 році). Інші випадки, що не потрапили в цю систему, названі «випадками з життя».
  2. Далі наведено 116 (сто шістнадцять) типологічно головних випадків з описом найважливіших їхніх ознак. Зазначені в дужках номери запису відповідають номерам запису в джерелах. Курсивом виділено ознаки представлених хвороб і дати реєстрації чудес.

ПОСИЛАННЯ

Інформацію про Слугу Божу Барбору Жагарську можна знайти в Інтернеті:

https://www.sventumogarsas.lt/barbora-zagariete/

 

ПРО БЛАГОДАТІ, ОТРИМАНІ ВІД ГОСПОДА ЗА ЗАСТУПНИЦТВОМ СЛУГИ БОЖОЇ БАРБОРИ ЖАГАРСЬКОЇ, ПРОСИМО ПОВІДОМЛЯТИ НА АДРЕСУ:

Курія Шяуляйської єпархії

«DTBŽbb»

вул. Тільжєс 186

ЛТ-76294 м. Шяуляй

Литва (Lietuva)

Телефон: +370 41 521110

Факс: +370 41 521114

Електронна пошта:

siauliai.beatifikacija@gmail.com

siauliukurija@gmail.com  

Щиро Вам дякуємо і просимо, повідомляючи свідчення на вказану адресу, вказати також свої точні контактні дані.

 

ЗАУВАГА

Про появі нових фактів про життя Слуги Божої Барбори Жагарської, цей текст буде уточнено.

МАПИ

МАПА ЛИТВИ. ЖАГАРЕ

МАПА ДЕРЖАВ БАЛТІЇ

ЧАСТИНА I. Випадки божої милості згідно реляції єпископа Aнтанаса Tишкявічюса

ЖЕМАЙТІЙСЬКИЙ ЄПИСКОП АНТАНАС ПАШКЯВІЧЮС

Син Емануеліса Владісловаса, граф Логойська та Бердичева Антанас Тишкявічюс народився в 1700 р. в Логойську. У молодості він вирішив стати священиком і вступив до лав духовенства. Антанас Тишкявічюс був каноніком у Вільнюсі. У 1744 р. він переніс з Кражяй в столицю Жемайтійської єпархії Варняй Жемайтійську духовну семінарію. У 1752 р. скликав у Варняй синод Жемайтійської єпархії.

Єпископ Антанас Тишкявічюс пішов по стопах свого попередника єпископа Юргиса Тишкявічюса, надаючи всебічну підтримку заснованої останнім Жемайтійської Калварії. У 1750 р. він побудував тут новий дерев’яний костел, в якому під великим вівтарем в 1762 р. перепоховав останки єпископа Юргиса Тишкявічюса, привезені з Кенігсберга (згодом останки були перенесені в Варняй). У 1744 р. єпископа Антанаса Тишкявічюса нагородили орденом Білого Орла, згодом призначили членом Верховного Трибуналу. Єпископ помер у 1762 р. в Алседжяй, у палаці єпархії. Похований у Варняй.

Навчався у Вільнюській академії, отримав ступінь доктора філософії, два роки вивчав теологію. У 1715 р. висвятився на священика. 20 липня 1739 р. призначений титульним Меннітським єпископом і помічником Київського єпископа, 16 вересня 1740 р. переведений єпископом у Жемайтію. Після прибуття в єпархію відвідував парафії, піклувався про підвищення рівня освіти священиків, організував для них 3-місячні курси в Варняй; турботу про учнів духовної семінарії доручив ченцям піаристам, піклувався про збільшення числа семінаристів. Варняйську духовну семінарію переніс у нові дерев’яні будівлі; запровадив для семінаристів і священиків обов’язкові 7-денні реколекції. Поселив у Варняй ченців Рохіт; санкціонував заснування монастиря сестер маріінок; розділив єпархію на 10 деканатів; встановив порядок паломництва прихожан на великі храмові свята в Шилуву і Жемайтійську Калварію. 4-6 червня 1952 р. скликав у Варняй єпархіальний синод, постанови якого опублікував у Вільнюсі. Побудував костел в Жемайтійській Калварії, побудував вівтар біля Моседського костелу. Перевіз з Пруссії останки єпископа Ю. Тишкявічюса і перепоховав їх у склепі під костелом Жемайтійської Калварії. Надрукував: «Krolewska droga do nieba albo žycie S. Kazimierza krolewica polskiego y W. Ks. L.» (1752 р.); «Synodus dioecesana Mednicensis seu Samogitiae» (1752 р.) і присвячений йому «Pedelis miros saldžiausi medi kryžiaus Jezusa Pona» (1750 р.) у перекладі з польської мови.

Помер 31 січня 1762 р. в Алседжяй, похований в єпископській крипті Варняйского кафедрального собору.

(Біографія представлена ​​на основі: http://www.straipsniai.lt/zmones/informacija/Izymus_zmones/puslapis/5389)

11 серпня 1745 р. Антанас Тишкявічюс скоїв консекрацію Старожагарського костелу. З цього приводу відвідав і оглянув нетлінні останки Барбори. Все, що почув про Барбору Жагарську, він в 1755 р. описав у реляції про Жемайтійську єпархію, адресовану Папі Римському Бенедикту XIV. Святому Престолу у Ватикані єпископ Антанас Тишкявічюс представив вісім чудес, що відбулися завдяки заступництву Слуги Божої Барбори Жагарської. Цим документом цікавився, редагував його і в 1971 р. опублікував професор литовського походження Паулюс Рабікаускас, який жив у Римі і працював у Григоріанському університеті.

ІЗ РЕЛЯЦІЇ ЄПИСКОПА ЖЕМАЙТІЙСЬКОГО АНТАНАСА ТИШКЯВІЧЮСА ДО ПАПИ РИМСЬКОГО БЕНЕДИКТА XIV

Я вважаю, варто згадати про прах однієї дорогої Богу діви, відомі численними чудесами. Серед живих більше немає нікого, кому відоме ім’я або походження цієї діви, лише деяким вона, з’явившись уві сні, сама назвалася Барборою […]

Однак, потопаючі у попелі мертвих, незаймане розбурханим полум’ям, ніде не обгоріле, з уцілілим волоссям, абсолютно не постраждале тіло невинної діви, було витягнуто з попелу і знову шанобливо покладено в домовину, як правдиве свідчення сили Божої і її заслуг. І зараз воно як і раніше не зітліле, лише почорніле […]

Багато нещасних, ослаблених невиліковними хворобами, шукають укриття біля труни діви, і тут же отримують допомогу. Історія могла б нескінченно поширюватися, якби я хоч мимохідь згадав про всі вилікувані недуги…

(Єпископ Антанас Тишкявічюс).

F00-99. ПСИХІЧНІ І ПОВЕДІНКОВІ РОЗЛАДИ

  1. 2 червня 1747 р. Мешканкасела Ілакяй Скуодасського повіту Марійона Карповська, довго страждала від падучої хвороби (епілепсії), слабоумства (деменції) і набряклості тіла, виконуючи дану обітницю, відвідала цю діву. Як тільки обітницю було виконано, вона відчула себе звільненою від епідемії (casibus epidemiae) і набряклості. (Запис № 5).
  2. 29 червня 1737 р. Мешканка Трішкяйської парафії Ельжбета Стребулавіч особисто розповідала про шестирічну дочку Аготу, яка на півроку втратила дар мови. Мама вирішила відвезти дочку в Жагаре. Відразу після прийняття такого рішення дочка, хоч і з труднощами, але заговорила. Це було несподівано для всіх. Потім вони обидві відвідали тіло діви, і ще в костелі, на очах у священика, дівчинка досить зрозуміло й доладно заговорила, і з тих пір так і продовжувала говорити. ( Запис № 2).

G00-G99. ЗАХВОРЮВАННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

  1. 2 червня 1748 р. Молодий чоловік зі знатної родини Йонас Віторомановічюс, у якого був параліч правої сторони, тобто голови і руки, лікувався традиційними способами. Хвороба не відступала, тому він зважився звернутися за допомогою до неземних сил (divorum). Чотири тижні без перерви він ходив туди, куди його вело неспокійне серце, але нічого не змінювалося. Одного разу йому приснився Жагарскький костел, в якому він ніколи не був. Він бачив, як четверо священиків піднімають вгору труну з тілом діви і знову його опускають. Уві сні, не сумніваючись, що ця діва — чудотвориця, він схилився і поцілував її праву руку. Все ще занурившись в глибокий сон, він відчув, що його здоров’я повністю відновилося, а прокинувшись вранці, побачив, що так і є. Вірячи, що своїм зціленням зобов’язаний чудотворній діві (divae), він вирішив впродовж трьох років поспіль щороку приходити до неї. Але Жагаре він відвідав лише одного разу. Засумнівавшись у тому, що здоров’я повернулося до нього саме завдяки заступництву цієї діви, він почав ігнорувати обітницю. Одного разу, коли він думав про це, його знову скували гострі болі паралічу, що повертався, а тіло заціпеніло набагато сильніше, ніж у перший раз. Ридаючи, він прийняв рішення виконати обітницю до кінця і, через добу, одужав. ( Запис № 8).

H00-H59. ХВОРОБИ ОКА ТА ЙОГО ПРИДАТКОВОГО АПАРАТУ

  1. 29 червня 1747 р. Мешканка Акмянської парафії Барбора Рімшова цілий рік страждала від сильних болів в очах. Змучена болем, вона стала відвідувати різні святі місця, але все марно. Божий план був іншим. Одного разу уві сні їй з’явилася Жагарскька діва і запропонувала жінці відвідати її і замовити богослужіння, запевнивши, що очна біль повністю зникне. Давши уві сні обітницю, свідок Барборa прокинулася здоровою. ( Запис № 6).

Q00-Q99. ВРОДЖЕНІ АНОМАЛІЇ, ВАДИ РОЗВИТКУ, ДЕФОРМАЦІЇ ТА ХРОМОСОМНІ ПОРУШЕННЯ

  1. 25 лютого 1748 р. Барбора на прізвище Римкевич, мешканка Ретовської парафії , в пошуках допомоги для сина Ігнацаса, який не міг ходити через натягнутих сухожиль (nervis contractis), цілий рік ходила по місцях, відомих випадками небесної милості. Почувши, що численні паломники йдуть до тіла відомої своїми чудесами Жагарської діви, відвезла туди свою дитину і незабаром побачила, що у сина оживає нога, і його кроки стають впевненішими. (Запис № 7).
  2. 2 липня 1746 р. Христина Василькова з Гродненського повіту цілих три роки хворіла водянкою. Все тіло набрякло. Коли фізична біль трохи вщухла, але набряклість ніяк не спадала, за порадою священиків вона стала їздити по святих місцях. Виконуючи свою обітницю, почула, що в Жагаре своїми чудесами славиться тіло однієї діви. Вона відразу вирушила в дорогу, подолавши понад 60 німецьких миль. Уже перебуваючи неподалік від мети своєї поїздки, коли на горизонті з’явилися два костели, вона запитала у своєї супутниці, який з них відомий дорогими Господу останками. Та показала на костел, який був трохи меншим і знаходився подалі, і Христина дуже старанно стала взивати до чудесної діви по допомогу. І в цю ж мить відчула, як повертаються втрачені сили, хода стає бадьорішою. Наближаючись до труни, вже всередині костелу відчула, як набряки зменшуються. Відчувала, як повертається здоров’я. ( Запис № 4).

Z00-Z99. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СТАН ЗДОРОВ’Я

  1. 8 травня 1735 р. Продавець книг Миколас Мачульскіс клявся і запевняв, що він, дуже важко перехворівши, на півроку був прикутий до ліжка. Коли лікування не залишало жодних надій, він раптом згадав Жагарську діву Барбору, пообіцяв приїхати до її труни і замовити службу за здоров’я. Через три дні він піднявся з ліжка абсолютно здоровим. (Запис № 1).
  2. 14 березня 1746 р. Дружина жителя Жемайтійсько-Калварійскої парафії Казімєраса Наркявічюса Роже через дуже небезпечну хворобу опинилася на смертному одрі. Коли жодні можливі людські зусилля не привели до зцілення, вона стала молити діву Барбору про допомогу. У той же день вона відчула поліпшення й одужала. Незабаром вона відвідала тіло своєї рятівниці ( Запис № 3).

Свідоцтва Божої милості, згідно реєстраційної книги, заведеної єпископом Мотеюсом Валанчюсом (випадки 1860-1940 рр.)

МОТЕЮС ВАЛАНЧЮС (1801-1875) — ЖЕМАЙТІЙСЬКИЙ ЄПИСКОП, ПРОСВІТИТЕЛЬ, ПИСЬМЕННИК, ОРГАНІЗАТОР ТОВАРИСТВА ТВЕРЕЗОСТІ.

Мотеюс був четвертою дитиною в сім’ї Міколаса і Они Валанчюсів. Народився 28 лютого 1801 р. в селі Насренай Салантської парафії Тельшяйського повіту. На початку XIX ст. сім’я Валанчюсів з Насренай переїхала в село Клаусгальвяй-Меседжяй. Мотеюс навчався в домініканській гімназії Жемайтійської Калварії (1816-1821), потім (1822-1824) – в Варняй, а в 1824-1828 рр. — у Вільнюській духовній семінарії.

1 вересня 1828 р. у Вільнюському Кафедральному соборі був висвячений на священика. Служив капеланом в школах Мозиря (нині Білорусь, Гомельська область), Кражяй (1834-1840). Був професором Вільнюської (1840-1842) і Петроградської (1842-1844) духовних академій. З 1845 р. по 1850 р. був ректором Варняйскої духовної семінарії. У 1850-1875 р. очолював Жемайтійську єпархію.

Пастир помер 17 травня 1875 р. Похований в Каунаському кафедральному соборі-базиліці.

За 25 років служіння на посаді єпископа М. Валанчюс висвятив у священики 550 семінаристів, для більш 700 тис. дітей справив таїнство конфірмації, побудував 50 церков. Будучи єпископом Жемайтії, піклувався про будівництво литовських парафіяльних шкіл, невеликих бібліотек, книгарень. Організував акцію тверезості, завдяки якій в Литві протягом двох років споживалося приблизно в 8 разів менше горілки.

В період заборони литовської преси (1864-1904) організував діяльність книгонош і керував ними.

М. Валанчюс написав близько 50 книг, з яких найважливішими є: «Жемайтійська єпархія» (дві частини), «Kantyczkos», «Паланзький Юзе», «Розповіді Антанаса Третінінкаса», «Книжка для дітей», «Книжка для дорослих людей» та ін.

М. Валанчюс — класик литовський літератури, відомий автор дидактичної прози.

(Біографія представлена на основі: http://samogitia.mch.mii.lt/mpkelias/ASMENYS/valancius.lt.htm)

РЕЄСТРАЦІЙНА КНИГА ЧУДЕС, ЩО СТАЛИСЯ ЗАВДЯКИ ЗАСТУПНИЦТВУ БАРБОРИ ЖАГАРСЬКОЇ [1]

З давніх часів прах Барбори в Старому Жагаре відомий своїми чудесами, проте, якщо їх не записати, вони змінюються і незабаром в них перестають вірити. Щоб цього не сталося, і з метою збереження пам’яті про чудеса на прийдешні часи, коли, можливо, Господу буде завгодно обдарувати ці останки громадським шануванням, доручаємо Тобі, наш улюблений у Христі настоятель костелу, в цю книгу польською мовою записувати всі чудесні події, які відбулися або відбудуться біля могили Барбори. Записувати слід розповіді гідних довіри, моральних і благочестивих свідків, які зрозуміли обставини чудес так, що без тіні сумніву відразу ж зможуть повторити їх під присягою, якщо духовне керівництво вирішить, що це необхідно.

(Мотеюс Валанчюс, Жемайтійський єпископ, Варняй, 1860).

[1] Записи в книзі, яка була заведена в часи єпископа М. Валанчюса, були зроблені в 1860-1940 рр. Детальніше про це джерело див. Статтю Й. Борути, І. Катілене, А. Катілюса in: Щорічник католицької академії Литви, Вільнюс, 2 000 , т. 16, стор. 443-453. Найчастіше представлені свідчення людей, з якими відбулися чудеса. У реєстраційній книзі зазвичай вказувалося і кілька, як стверджувалося, надійних свідків, серед яких зустрічаються і конкретні священики. Більш докладний опис подій — у вищевказаному джерелі.

A00-B99. ДЕЯКІ ІНФЕКЦІЙНІ ТА ПАРАЗИТАРНІ ХВОРОБИ

  1. 26 червня 1860 р. Барборa Канвовська з містечка Ендреявас Расейнського повіту 28 років страждала від лихоманки, ліки не діяли. Після обітниці благословенній Барборі лихоманка одразу ж покинула тіло хворої. (Запис № 17).
  2. 29 серпня 1862 р. На тілі Марійони Мацеяускене з містечка Калварія Тельшяйського повіту під серцем виріс хворобливий гнійник. Оскільки специфічного лікування гнійників немає, вона виконувала кожну почуту пораду, щоб тільки біль вщух, але жодного полегшення не відчувала. Так мучилася цілих п’ять років. Як тільки Марійон дала обітницю благословенній Барборі, гнійник відразу лопнув. (Запис № 30.)
  3. 16 травня 1864 р. Антаніна Шімайтене з села Клайшяй Жідікської парафії Тельшяйського повіту протягом трьох років страждала від гнійників на ногах і могла ходити лише на милицях. Давши обітницю Барборі, похованій в Старожагарському костелі і відомій своїми чудесами в далеких краях, відразу відчула полегшення і поступово, за один рік, повністю одужала. (Запис № 32).
  4. 10 червня 1871 р. Агнета Ярамінене з села Саракай Гадунавської парафії Тельшяйскького повіту повідала про дві події. У Маріційони Петкевічюте на стегні виріс нарив — дуже болісний, що не піддавався жодному лікуванню. Незважаючи на те, що лікарі її лікували, вона 3 місяці без будь-якого полегшення майже вмирала. Як тільки жінка склала пожертвування благословенній Барборі, зникла слабкість, а нарив, навіть не лопнувши, пропав, і жінка була зцілена. Друга подія: Доміцеле Віршілене була паралізована, абсолютно безпорадна, не могла встати з ліжка протягом 2 місяців, все тіло розпухло. Давши обітницю благословенній Барборі, вона відразу відчула себе краще, набряки стали зменшуватися, суглоби стали рухатися, і Доміцеле повністю одужала. (Запис № 66).
  5. 6 червня 1870 р. В Оне Жакайте з міста Вершняй Шяуляйського повіту почало дуже боліти в грудях. Вона сказала, що це від переляку формується рожа. Вісім місяців вона страждала від нестерпних болів, які супроводжувалися страшною слабкістю. Після обітниці благословенній Барборі біль в грудях перекинулася на ноги, на них з’явилися гнійники, які потім відкрилися, гній витік, після чого біль вщух і рана зажила. Жінка повністю одужала. (Запис № 56).
  6. 29 червня 1939 р. У Они Навагрецкене з села Венцішкес Акмянскої парафії , яка грудьми годувала недавно народжену дитину, наприкінці червня/початку липня 1933 р. виріс гнійник, після чого на обох молочних залозах відкрилися великі рани. Вона була у двох лікарів у лікарнях Акмяне і Мажейкського повіту. Вони сказали, що допомогти може тільки операція. 29 червня 1934 р. вона відвідала могилу Барбори в Жагаре. Тут вона відчула поліпшення. Через кілька днів жінка повністю одужала. Проте, наприкінці серпня 1936 р. хвороба відновилася. Чоловік жінки Йонас Навагрецкіс вирішив, що причиною рецидиву стало те, що про диво, яке сталося, не повідомили церкву. Стоячи на колінах в Жагарському костелі, він просив Барбору зцілити дружину, обіцяючи, що три вечори поспіль він у цій інтенції буде промовляти молитву «Радуйся, Маріє». Дружина одужала наприкінці грудня 1938 р. (Запис № 96).

C00-D48. НОВОУТВОРЕННЯ

  1. 27 травня 1870 р. У Томаса Лакштаса з містечка Калварія Тельшяйського повіту Каунаськоїй губернії з дитинства іноді хворіли залози під підборіддям, які душили його майже до смерті. Напади тривали по два чи три тижні, по два або три рази на рік протягом цілих десяти років. До лікарів він не звертався, від болю рятувався домашніми засобами, але повністю позбутися від нього не міг. Один жебрак порадив скласти пожертву благословенній Барборі. Томас поїхав у Жагаре, натер пасмом волосся Барбори ці шишки або залози на шиї під підборіддям. З того дня ні шишки, ні смертельна задуха не поновлювалися. (Запис № 51).
  2. 29 травня 1872 р. Дворянин з Шяуляйського повіту Константінас Стульгінскіс, син Йокубаса з місцевості Бабалішкес Куртувенської парафії, з дитинства від своїх батьків — Йокубаса і Котріни, представників сім’ї Матусявічюсів Стульгінскісів — чув про дива, які відбувалися з ними самими або іншими людьми, завдяки Барборі зі Старого Жагаре. Дива відбулися і з ним самим: «1) в 1865-1869 р. я тяжко хворів, і лікарі мою хворобу називали або раком, або іншими страшними назвами; волею Головного Лікаря, завдяки заступництву Барбори, я сам, без поради лікарів, знайшов ефективні ліки, завдяки яким одужав; 2) у липні 1863 р. і 3) 14 червня минулого 1871 року, коли за мене була відслужена Свята Меса в Старожагарському костелі в найбільш критичний для моєї честі та інтересів момент, що наступив зусиллями моїх недоброзичливців – в той самий день я отримав сприятливі розпорядження від начальства — без найменшої людської допомоги, без зусиль з мого боку, лише волею Всевишнього Судді, завдяки заступництву і допомоги Барбори. Також і в інших різних домашніх справах, щиро віруючи, скорботним серцем взиваю до Божої допомоги через заслуги тієї ж Барбори, і чудесним чином отримую найефективніший порятунок, пораду, підтримку і допомогу». (Запис № 68).
  3. 23 червня 1876 р. У Пятраса Шемети з хутора Лелайчяй Жемальскої парафії Тельшяйського повіту за три місяці на обличчі виросла пухлина. Лікарі сказали, що це рак і налякали, повідомивши, що він невиліковний. Побачивши, що людські сили і наука не в змозі повернути йому здоров’я, Пятрас звернувся до Бога, благаючи через Барбору про відпущення гріхів і пощаду. З того моменту його самопочуття поліпшувалося. Повністю зцілився він за три тижні. (Запис № 83).

D50-D89. ХВОРОБИ КРОВІ, КРОВОТВОРНИХ ОРГАНІВ ТА ОКРЕМІ ПОРУШЕННЯ ІЗ ЗАЛУЧЕННЯМ ІМУННОГО МЕХАНІЗМУ

  1. 12 липня 1874 р. Марційона Стріпінайтіте з села Петрікал Ілакської парафії Тельшяйського повіту дев’ять років страждала від кровотеч з губи і носа, все тіло було посипано хворобливими виразками. Вона була бідна і лікувалася лише домашніми засобами. Хвороба за весь цей час позбавила її всіх сил, аж до втрати свідомості. Одного разу уві сні якийсь старець порадив їй звернутися до благословенної Барбори з Жагаре, щоб та вступилася за неї перед Богом, і вона одужає. Послухавшись цієї поради, вона відразу відчула себе краще. Сили поступово додавалися, кровотечі вщухли, виразки загоїлися. Залишилися лише внутрішні болі, які не були такими сильними як колись. Вона приїхала в Жагаре вшанувати Всевишнього і біля труни благословенної Барбори подякувати за чудесне зцілення. ( Запис № 81).

F00-F99. ПСИХІЧНІ І ПОВЕДІНКОВІ РОЗЛАДИ  

  1. 6 червня 1870 р. У Ганни Базарене з хутора Стагінтракіс Леляйської парафії Расейнського повіту від тривожності і переляку траплялося таке помутніння розуму, що її доводилося навіть зв’язувати, тому що все, до чого могла дотягнутися, вона розривала на шматки, рвала свій одяг і волосся на голові. Дітей била об землю. Так тривало десять місяців. Рідні, не знаючи, за що хапатися, вирішили дати обітницю Барборі Жагарській. Як тільки вони це зробили, до жінки повернувся розум, і вона повністю зцілилася. ( Запис № 57).

G00-G99.  ЗАХВОРЮВАННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

  1. 26 червня 1856 р. У Барбори Палтакайте з Вайгувської парафії Шяуляйського повіту була контрактура ноги. Давши обітницю благословенній Барборі, вона відразу ж відчула полегшення і змогла прийти в Жагаре, щоб виконати дану обітницю. (Запис № 3).
  2. 25 травня 1859 р. Цецилія Нугарене з містечка Калварія вісім років була паралізована. Давши обітницю благословенній Барборі, жінка відчула себе краще і згодом повністю одужала. (Запис № 6).
  3. 25 липня 1859 р. У Петронеле Алсейкайте з містечка Калварія Тельшяйського повіту була контрактура ноги, крім того, вона багато хворіла. Після обітниці, даної відомій своїми чудесами Барборі, вона незабаром змогла ходити без милиць, немов ніколи ними і не користувалася. (Запис № 8).
  4. 20 серпня 1859 р. Агота Барткене з містечка Калварія Тельшяйського повіту страждала від сильного головного болю, який доводив до помутніння розуму. Після даної в Жагаре обітниці Барборі, вона незабаром одужала. (Запис № 12).
  5. 26 червня 1860 р. Моніка Жемгуліте з містечка Ендреявас однойменної парафії Расейнського повіту страждала від контрактури ніг: Відчуваючи найсильніші болі, вона три роки не могла ходити без милиць. Як тільки дала обітницю благословенній Барборі, відразу одужала. Приїхавши в Жагаре, вона чесно розповіла про це. (Запис № 14).
  6. 16 червня 1861 р. У Магдалени Жоберене з містечка Вайгува Шяуляйського повіту була контрактура ноги, і протягом півроку медицина нічим не могла допомогти. Давши обітницю Барборі, вона відразу ж відчула себе краще. (Запис № 21).
  7. 28 липня 1862 р. Петронеле Алсейкайте з Калварійської парафії Тельшяйського повіту чотири місяці страждала від нестерпного головного болю і з цієї причини відчувала сильну слабкість. Лікарі говорили, що медицина нічим не може допомогти, і їй доведеться померти. Як тільки вона дала обітницю Барборі, похованій в підземеллі під Старожагарським костелом, її здоров’я значно покращилося. Через чотири тижні вона вже могла подолати п`ятнадцять миль, щоб виконати обітницю. (Запис № 26).
  8. 28 липня 1862 р. Доміцеле Алсейкайте з містечка Калварія однойменної парафії Тельшяйського повіту протягом багатьох років страждала від падучої хвороби, і була практично сліпа на одне око. Давши обітницю, відчула, що припадки зменшилися, і вона стала краще бачити слабким оком. (Запис № 27).
  9. 26 травня 1865 р. у Уршуле Алекнайте з села Дімгайляй Седовської парафії Тельшяйського повіту була контрактура правої ноги і руки. Як тільки вона дала обітницю Барборі, їй відразу ж стало легше, нога випросталася настільки, що вона сама могла прийти в Жагаре помолитися. Контрактура руки залишилась. (Запис № 35).
  10. 7 травня 1869 р. У Они Вішняускене (65 років) з містечка Кретінга, дочки Антанаса і Марійон, уродженки Картенської парафії Тельшяйського повіту Каунаської губернії раптово з’явилися нестерпні болі в області обличчя і голови. Вона відвідувала різні відомі своїми чудесами місця, але ніщо їй не допомагало. Від болю обличчя перекосилося і залишалося таким протягом п’яти тижнів. Одного разу вночі уві сні їй з’явилася жінка, яка сказала: «Якщо хочеш бути здоровою, склади пожертву Барборі в Жагаре». «Куди мені, такій слабкій, до того ж я так далеко живу», — відповіла вона. Незнайомка наполегливо стверджувала: «Ти можеш одужати, доки у тебе є вільний час». Це сталося відразу після Нового року. Прокинувшись, вона відчула себе абсолютно здоровою: голова більше не боліла, обличчя випрямилося, з’явилася здатність ходити як раніше. Такими змінами були здивовані всі свідки цієї чудесного події. (Запис № 44).
  11. 7 вересня 1869 р. Син Юозапоти Ландсбергене, вдови з Риги, Юстінас вісім років страждав від падучої хвороби або хвороби св. Вітаса. Він робив усе, щоб позбутися цього нещастя, але поліпшення не було. Йому говорили: «Така хвороба — невиліковна». Хтось порадив просити допомоги у відомої своїми чудесами благословенної Барбори. Мати відразу ж дала обітницю відвідати її могилу і помолитися. Як тільки вона це зробила, син відразу почав одужувати. Хвороба більше не поверталася. Про це диво в будинку настоятеля Новожагарського костелу під час свята братства розповіла Юозапота Ландсбергене, яка вдруге відвідала Жагаре, щоб подякувати Богові за чудесне зцілення сина, завдяки заступництву Барбори. (Запис № 47).
  12. 5 червня 1870 р. Йонас Мілешка з села Бірбілішке Трішкяйської парафії Шяуляйського повіту близько року страждав від падучої хвороби. Лікарі підтвердили, що хвороба невиліковна. Давши обітницю Барборі, він відчув себе набагато краще і повністю зцілився. (Запис № 52).
  13. 6 червня 1870 року Господнього. У Барбори Ванагайте з містечка Кедайняй Расейнського повіту на руках, нозі і обличчі були рани. Права сторона тіла була паралізована, і хвора не могла нею управляти. У такому стані вона перебувала щонайменше два роки, відчуваючи страшну слабкість. Приймала різні ліки, виписані багатьма лікарями. Рани на зазначених ділянках тіла не гоїлися, і хвора не могла ворушити скутими суглобами. За чиєюсь порадою вона склала пожертву Барборі. Незабаром відчула себе краще, суглоби стали рухливими, зникла слабкість, що смертельно мучила її. (Запис № 53).
  14. 6 червня 1870 р. У Ельжбети Валцене з села Найкяй Векшняйської парафії Шяуляйського повіту від переляку стали тремтіти руки. Шість місяців вона мучилася. Лікування домашніми і гомеопатичними засобами було марним. Вона складала пожертви в різних відомих чудесами місцях — полегшення не наставало. А як тільки дала обітницю Барборі, тремтіння відразу припинилася і більше не повторювалося. (Запис № 55).
  15. 30 травня 1873 р. Уршуле Шукюте, дочка робочих Вінцентаса і Марійон з села Юодейкяй Шяуляйського повіту раптово захворіла головними болями, ослабло серце, кожну хвилину її давила задуха. Мати через Барбору молила Бога про здоров’я для дочки. Прокинувшись, дочка сказала матері: «Поїхали, мама». Та запитує: «Куди?» Дочка: «У Жагаре». На питання, навіщо їм туди їхати, дочка відповіла: «Хтось мені сказав, що я одужаю до неділі». З того воістину чудесного моменту Уршуле стала почувати себе краще і остаточно одужала. (Запис № 73).
  16. 14 червня 1873 р. У Уршуле Гутінайтене з містечка Паграмантіс Расейнського повіту Каунаської губернії чотири місяці була контрактура ніг. Призначені лікарями ліки не допомагали. Уршуле дала обітницю чудесній Жагарській Барборі, і на третій день її стан покращився, а через деякий час вона повністю зцілилася. ( Запис № 75).

H00-H59. ХВОРОБИ ОКА ТА ЙОГО ПРИДАТКОВОГО АПАРАТУ

  1. 16 червня 1857 р. У Емілії Ейгвілайте з місцевості Йогелішкес Салантської парафії Тельшяйського повіту кілька місяців неймовірно сильно боліли очі, і з цієї причини вона погано бачила. Як тільки вона дала обітницю благословенній Барборі, біль відразу припинився, підступна і небезпечна хвороба покинула її, зір повернувся. (Запис № 4).
  2. 12 червня 1859 р. Доміцеле Улбайте з Алседської парафії Тельшяйського повіту впродовж багатьох років з народження страждала від очної недуги, і жодні поради, як лікуватися, не допомагали. Давши обітницю Барборі, відразу одужала. (Запис № 7).
  3. 27 липня 1859 р. Петронеле Чекаускене з містечка Гегренай Тельшяйського повіту сім років важко хворіла невідомою хворобою очей. Жодна порада лікаря не допомагала, хвороба пророкувала вічну сліпоту — жінка навіть стежки під ногами не бачила. Після обітниці відомій своїми чудесами Барборі зір став так стрімко поліпшуватися, що вона одна без супроводу прийшла в Жагаре, щоб виконати обіцянку. (Запис № 9).
  4. 12 травня 1860 р. у дворецького Феліксаса Новіцкіса з села Шлюпщяй Куршенської парафії Шяуляйського повіту було невиліковне більмо на очах. У сні якийсь старець порадив йому відвідати відому своїми чудесами благословенну Барбору в підземеллях Старожагарського костелу. За словами цього старця, тоді він відновить зір. Дворецький дав обітницю і відразу ж зцілився. Приїхав у Жагаре, щоб виконати свою обіцянку. (Запис № 13).
  5. 27 травня 1861 р. Она Маєвська і Агнета Каждайлайте з містечка Алседжяй Тельшяйського повіту розповідали, що вони довго скаржилися на очі. Як тільки дали обітницю Барборі, очі зцілилися. (Запис № 20).
  6. 29 серпня 1862 р. Марційоне Янкаускене з містечка Леплауке Тельшяйського повіту цілий рік боліло око, мучили нестерпні головні болі. Ліки не допомагали. Як тільки Марціона дала обітницю відомій своїми чудесами благословенній Барборі, похованій в підземеллі Старожагарського костелу, їй відразу стало краще. (Запис № 29).
  7. 18 жовтня 1867 р. Антанас Сорока, дворецький Расейнского повіту однойменної парафії з села Пагедотіс впродовж чотирьох років був майже сліпим. Як тільки він дав обітницю, йому відразу ж стало краще, і через чотири місяці він з майже здоровими очима прибув до Жагаре, щоб виконати обітницю — вшанувати прах Барбори і подякувати Богові, що робить чудеса через своїх святих. (Запис № 38).
  8. 29 травня 1868 р. Ельжбета Кондротайте з Вейвірженської парафії Тельшяйського повіту майже рік страждала від очних болів і ревматизму ніг. Тривалий час приймала призначені лікарями ліки. Полегшення не наставало. Як тільки жінка дала обітницю Барборі, стала поступово одужувати. За три місяці очі майже зовсім одужали, а болі вщухли настільки, що вона могла виконати обітницю. (Запис № 41).
  9. 21 вересня 1868 р. Магдалена Рукштелене, вдова з містечка Гіркальніс однойменної парафії Расейнського повіту, на два роки осліпла. Домашні засоби не допомагали. Наприкінці другого року дала обітницю благословенній Барборі. Зір одразу ж покращився. (Запис № 42).
  10. 21 вересня 1868 р. Петронеле Гедрайтіте з містечка Гіркальніс однойменної парафії Расейнського повіту більше двох років страждала від очних болів. Крім того, на шиї виросла пухлина або гнійник. Подвійна недуга мучила нестерпними болями вдень і вночі. Не допомагали ні домашні засоби, ні ліки, призначені лікарями. Хтось порадив дати обітницю благословенній Барборі. Зробивши це, відразу ж відчула полегшення в очах, гнійник лопнув. Дівчина стала практично здоровою. (Запис № 43).
  11. 18 липня 1869 р. У Кунігунди Баранаускене з містечка Варняй Тельшяйського повіту при пожежі вигоріли очі. Не було жодної надії, що лікарі їй допоможуть. Бачачи очі Кунігунди, люди говорили: «Тільки диво може її зцілити». Так і сталося. Ліки, якими вона лікувалася три місяці, не допомогли. Коли всі людські зусилля ні до чого не призвели, Кунігунда вирішила шукати допомоги у Бога. Згадала про Барбору в Старому Жагаре, чудеса, про які вона з дитячих років багато чула, і захотіла побачити її. Так подумавши, пообіцяла собі: «Якщо очі одужають, піду до її могили і виконаю дану обітницю». Їй відразу ж стало краще, поступово через шість тижнів вона стала бачити, немов очі очистилися від пелени. Вона одужала на подив усіх, хто знав про це нещастя. Обіцянку виконала. (Запис № 46).
  12. 5 червня 1870 р. Теодора Малоньекайте з містечка Векшняй Шяуляйського повіту страждала від нелюдських очних болів. На очах появилось більмо, яку не проходило чотири роки. Домашні засоби і призначені лікарями ліки не допомагали. Як тільки дала обітницю, болі стали вщухати, більмо зникло, вона стала добре бачити. (Запис № 54).
  13. 6 червня 1870 р. у Розалії Міцкуте з містечка Йонішкеліс Шяуляйського повіту боліли очі. Вони були настільки опухлі, що ходити вона могла лише в супроводі інших людей. Це тривало півроку. Як тільки Розалія склала пожертву Барборі, їй відразу ж стало краще, і вона повністю одужала. (Запис № 58).
  14. 21 грудня 1872 р. дворецький Йонас Паулаускіс з Луоке Шяуляйського повіту приніс Барборі пожертву — піврубля від лютеранки Богомили Валантінайте, у якої довго боліли очі. З щирою вірою вона склала пожертву благословенній Барборі і незабаром одужала. (Запис № 71).
  15. 26 червня 1873 р. у Вікторії Парагайтіте з містечка Ендреявас однойменної парафії Расейнського повіту дуже боліли очі. Три роки її лікували лікарі, але хвороба не відступала. Одного разу вночі їй наснилося, що вона потрапила в Жагаре, в склеп Барбори. Там жінка просила Барбору, щоб вона вимолила у Бога світло для очей. Барборa покликала хвору підійти ближче, провела руками по очах — немов зняла з очей якусь пелену. Прокинувшись, Вікторія відчула себе набагато краще, болі припинилися, і зір став нормальним. (Запис № 76).
  16. 10 липня 1873 р. у Магдалени Ліден з містечка Вешвенай однойменної парафії Расейнського повіту близько 16 років сильно боліли очі. Жодні цілющі засоби, як домашні, так і з аптеки — не допомагали. Магдалена дала обітницю Жагарській Барборі, але не виконала її. Тому два роки її самопочуття не покращувалося. Потім знову звернулася до лікарів, а коли видужала, визнала, що здоров’я отримала від Бога, при заступництві благословенної Барбори. (Запис № 77).
  17. 30 червня 1879 р. Уршуле Піліпайте з шпиталя (притулку для парафіяльних бідняків і бездомних) Таурагської парафії Расейнського повіту осліпла у віці 5 років, і протягом 14 років була сліпою. Домашніми засобами і ліками, отриманими від лікарів, її лікували, не знаючи міри, однак, безрезультатно. Склавши пожертву благословенній Барборі, незабаром відчула себе краще, однак, забула про дану обітницю. Очі знову помутніли. Тоді вона згадала, що не виконала того, що обіцяла зробити. Тому терміново, ведена великою вірою, дотримала даного слова. На четвертий день її стан покращився настільки, що прийшовши в Жагаре, вона зрозуміла, що абсолютно здорова. (Запис № 79).
  18. 16 травня 1875 р. Марійон Драздаускене з Сітнаутайської (?) парафії Сейнської єпархії Польського королівства багато років жила, немов із затемненими очима. За порадою сусідської дівчинки звернулася по допомогу до благословенної Барбори, пообіцявши на колінах обійти навколо її труни. Тут же побачила світ і розгубилася — не могла повірити своїм очам. З того дня до неї повернувся зір — без сліду зникла сліпота, яка мучила її протягом семи років. (Запис № 82).
  19. 19 серпня 1876 р. Мачікаускене з села Прішманчяй Жігайчської парафії Расейнського повіту була сліпою впродовж 12 років. Її очі були сильно пошкоджені — хвороба їх виштовхнула з очних западин назовні. Вона намагалася лікуватися як засобами народної медицини, так і ліками, які призначали лікарі. Ніщо не допомагало. Як тільки дала обітницю благословенній Барборі в Жагаре, відразу ж в очах відчула полегшення і стала добре бачити. (Запис № 84).
  20. 20. 5 серпня 1883 р. у Пранцішкі Скіпаровової їхнього містечка Акмяне протягом п’яти років нестерпно боліли очі. Лікарі радили одне око прооперувати і так зберегти інше око від помутніння. Пранцішка не погодилася. Тоді її мати стала говорити: «Бачиш, що лікарські засоби вже нічим не можуть допомогти. Треба звертатися до Бога через святих чудотворців з твердою вірою в Його милість, склавши пожертву благословенній Барборі, похованій в підземеллі костелу. 1 рубль на Месу даси й пішки підеш в Старий Жагаре». Пранцішка так і зробила, і через два тижні біль відступила, одне око не відновилося, але інше стало абсолютно здоровим. Це трапилося в день св. Петра 29 червня. ( Запис № 87).

H60-H95. ХВОРОБИ ВУХА І СОСКОПОДІБНОГО ВІДРОСТКА

  1. 28 вересня 1923 р. Она Сукайте, дочка Матеуша і Анни з села Драгіняй Папілеської парафії приїхала в Старий Жагаре виконати обітницю Барборі і подякувати Господу Богу за зцілення від хвороби вух. 27-річна дівчина розповіла, що впродовж півроку вона абсолютно нічого не чула, а лікарі казали, що слух вже ніколи до неї не повернеться. Тоді вона припинила приймати ліки. Десь на Великдень (в 1923 р.) вона пообіцяла відвідати могилу Барбори і помолитися на ній. Навіть не відчула, як у вухах стало спокійно. Поступово слух став поліпшуватися. ( Запис № 91).

I00-I99. ХВОРОБИ СИСТЕМИ КРОВООБІГУ

  1. 30 липня 1859 р. Барбора Урбанавічуте з шпиталя Тітувенської парафії Расейнського повіту протягом п’яти років була суцільно усипана ранами, не могла встати з ліжка, кістки випадали з ран. Як тільки дала обітницю відомій своїми чудесами Барборі, рани стали гоїтися, і через два місяці вона вже могла вставати, і навіть ходити. (Запис № 10).
  2. 26 червня 1860 р. у Ляонаса Йонушаса з села Патіріс Ендреявської парафії Расейнського повіту на нозі з’явилася виразка, яка спричиняла нестерпний біль. Це тривало півтора року. Давши обітницю благословенній Барборі, він відразу ж став одужувати. Повністю вилікувався за шість тижнів. (Запис № 16).
  3. 16 травня 1864 р. Агнета Жукаускене з села Стріпіняй Ілакської парафії Тельшяйського повіту впродовж трьох років страждала від ран, що відкрилися на ногах. Давши обітницю, відразу ж одужала. (Запис № 31).
  4. 6 липня 1865 р. Антаніна Сувейкайте з села Салаучяй (?) Жідікської парафії Тельшяйського повіту впродовж трьох років терпіла болі в покритих ранами ногах, ледве могла ходити. Після обітниці Барборі жінка відразу ж відчула себе краще, болі відступили, рани стали гоїтися. (Запис № 37).
  5. 15 червня 1870 р. Она Башкуте з села Пабуткальніс Ужвентісської парафії Шяуляйського повіту злякалася скаженої собаки, і в неї на руках і ногах відкрилися дуже болючі рани, настільки вкриті виразками, що було видно кістки. Це тривало 10 років. Прописані лікарями ліки і поїздки до святих місць не призвели до результатів. Як тільки вона пожертвувала Барборі на одіяння полотняні рукава, відразу ж відчула, що біль став відступати, рани почали загоюватися, і через шість місяців вона стала абсолютно здоровою. (Запис № 59).
  6. 14 травня 1873 р. у Моніки Клімавічюте з містечка Варняй щонайменше вісім років на руках і ногах були відкриті рани до самих кісток. Хтось із чужих людей, побачивши її плачевний стан, порадив дати обітницю або скласти пожертву Барборі Жагарській, відомій своїми чудесами. Зробивши це, Моніка стала себе почувати все краще і краще, болі швидко вщухали, рани почали гоїтися, а через шість місяців і зовсім затягнулися, залишилися лише шрами. Одна нога ще певний час залишалася опухлою, але болю не відчувалося. (Запис № 72).
  7. 4 липня 1874 р. у Барбори Трінкене з хутора Рудікяй Папілеської парафії Шяуляйського повіту протягом трьох років нога була вкрита ранами. Лікарі вирішили, що це невиліковно і порадили ногу ампутувати, бо жодні ліки не допомагали. Жінка склала пожертвування Барборі і через 3 дня відчула, як відступає жахливий біль, а рани стали гоїтися. (Запис № 80).
  8. 15 липня 1923 р. з Тельшяйського повіту в Жагаре приїхали Михалина Пашкявічене з матір’ю Марційоною Мартінкене, щоб виконати обітницю, дану благословенній Барборі. Михалина протягом деякого часу страждала від страшної хвороби: на ногах відкрилися величезні рани, кісточки стали кришитися і викривлятися назовні, хвора відчувала невимовні болі. Звернулася до лікарів, але марно. Дізнавшись про благословенну Барбору, дала обітницю відвідати Старий Жагаре. Помолившись біля труни Барбори, почала мити ноги чистою водою. Рани стали зникати, болі вщухали, відступали, нога настільки зміцніла, що можна було йти пішки. (Запис № 90).
  9. 4 травня 1880 р. Єва Бернотайте з Шілальскої парафії Расейнського повіту два роки страждала від нелюдських болів всього тіла, яке було повністю вкрите ранами, що не піддавалися жодним лікам і порадам лікарів. Ні домашні засоби, ні відвідування місць, званих святими, не допомагали. Як тільки жінка склала пожертву благословенній Барборі, похованій в підземеллі Старожагарського костелу, рани стали гоїтися, і здоров’я стало повертатися. Через три тижні вона могла виконувати всі звичайні роботи, не відчуваючи ні найменшого болю або слабкості. (Запис № 86).

K00-K93. ХВОРОБИ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

  1. 15 травня 1856 р. Костянтина Пшялговска з містечка Калварія Тельшяйського повіту приїхала в Жагаре, щоб виконати дану Барборі обітницю. Перед цим вона сповідалася і приготувалася чесно розповісти, як вона кілька місяців страждала від нестерпних спазмів, і як відчула себе набагато легше, і одужала, давши обітницю благословенній Барборі. (Запис № 2).
  2. 12 травня 1865 р. Доміцеле Толюшіте з Каркленської філіальної парафії Пашілської парафії Расейнського повіту Каунаської губернії страждала від нестерпного зубного болю. Як тільки дала обітницю, болі відразу припинилися. Однак, коли вона вирішила виконати обітницю через іншу людину, а не сама, зуби знову стали хворіти. Згодом була виконана подвійна обітниця. ( Запис № 34).

L00-L99. ХВОРОБИ ШКІРИ ТА ПІДШКІРНОЇ КЛІТКОВИНИ

  1. 15 травня 1859 р. Агота Гірдвайнене з містечка Калварія Тельшяйського повіту з самої юності хворіла колтуном, на обличчі були червонуваті плями у формі раку, і сильно боліли кістки. Як тільки дала обітницю благословенній Барборі, чудесним чином стали зникати плями на обличчі, затихли болі в кістках. (Запис № 5).
  2. 29 травня 1861 р. у Барбори Баневічюте з села Ейгаляй Куртувенської парафії Шяуляйського повіту протягом півроку було опухле обличчя і шия. Ліки не допомагали. Як тільки жінка склала пожертву відомій своїми чудесами благословенній Барборі, опухлість зникла. Коли вона хотіла відмовитися від даної обітниці, на нозі виріс гнійник. (Запис № 19).
  3. У вдови Еуфемії Станявічене з села Юргялаукіс Седовської парафії Тельшяйського повіту на обличчі з’явився нарив, що не загоювався. Лікар вирішив, що вона від цього нариву неминуче помре. Як тільки жінка дала обітницю відомій своїми чудесами благословенній Барборі, похованій в підземеллі Старожагарського костелу, нарив лопнув, і хвора вилікувалася. (Запис № 25).
  4. 26 жовтня 1885 р. у Йонаса Клями, кавалера з села Вайлабай Відуклеської парафії Расейнського повіту Каунаської губернії на обличчі з’явився нарив, який нестерпно мучив його цілий рік. Випали майже всі зуби, не допомагали ні ліки, ні поради лікарів, ні відвідування святих місць. Як тільки чоловік склав пожертву благословенній Барборі, він став почувати себе краще і через кілька років повністю видужав. (Запис № 88).
  5. 23 січня 1886 р. Барборa Кабалене з села Балтрімай Ілакської спільноти Шачяйської парафії Тельшяйського повіту в дитинстві була так налякана, що на обличчі з’явилися дуже хворобливі червоні плями, схожі на проказу. Ліки, призначені повітовими і полковими лікарями, не допомагали, їм не вдалося навіть встановити назву хвороби. Якась жебрачка, у якої теж колись була схожа червона пляма, розповіла, що вона склала пожертву Барборі в підземеллі Жагарського костелу і вилікувалася. Жінка послухалася поради і, через три тижні після того, як вона склала пожертву Барборі, стала почувати себе краще і повністю одужала. (Запис № 89).
  6. 18 вересня 1937 р. до будинку настоятеля Старожагарського костелу прийшла Мікаліна Урмонайте і розповіла, що в 1914 р. вона захворіла якоюсь хворобою носа. Ніс опухав, ставав дуже червоним і сильно болів. До лікаря жінка не пішла. Зовсім знеможена через хворобу у 1927 р. вона прийшла з села Буйвіджяй в Жагаре, де якраз відбувалося храмове свято Св. Петра. Вона сповідалася, помолилася, на третій день одужала і вже 10 років не хворіє. ( Запис № 95).

M00-M99. ХВОРОБИ КІСТКОВО-М’ЯЗОВОЇ СИСТЕМИ ТА СПОЛУЧНОЇ ТКАНИНИ

  1. 26 червня 1860 р. Она Петраускене з села Патріс Андріївської парафії Расейнського повіту двадцять років страждала від нестерпних болів у ногах. Після обітниці відомій своїми чудесами благословенній Барборі вона відразу ж стала почувати себе краще, болі зовсім припинилися (Запис № 15).
  2. 28 травня 1861 р. Доміцеле Сулаєв з містечка Плунге Тельшяйського повіту багато років страждала від нестерпних болів у кістках. Незважаючи на те, що вона жертвувала багатьом чудотворним місцям і отримувала поради від лікарів, ніщо її не рятувало. Жінка дала обітницю відомій своїми чудесами благословенній Барборі в підземеллі Старожагарського костелу і незабаром відчула полегшення, болі припинилися, і через чотири тижні вона стала абсолютно здоровою. (Запис № 18).
  3. 17 червня 1861 р. Вінцентас Йорданас з села Гедайчяй Тіркшляйської парафії Тельшяйського повіту кілька років страждав від болю в ногах. Медичні поради не допомагали. Давши обітницю відомій своїми чудесами Барборі, чоловік одразу одужав. (Запис № 22).
  4. 29 червня 1861 р. у Барбори Васерайте з села Паукіс Седовської парафії Тельшяйського повіту впродовж півроку були опухлі ноги, які нестерпно боліли. Давши обітницю благословенній Барборі в Старожагарському підземеллі, жінка одразу одужала. (Запис № 23).
  5. 29 травня 1862 р. у Ляонаса Рачкаускаса з села Вісдаргяй Куршенської парафії Шяуляйського повіту з’явилася грижа, і за порадою лікаря-гомеопата він приймав ліки, але ніщо не допомагало. Давши обітницю відомій своїми чудесами благословенній Барборі, чоловік за два місяці одужав. (Запис № 24).
  6. 26 серпня 1862 р. Єва Шавескіте з Відуклеської парафії Расейнського повіту хворіла впродовж п’яти років: ноги опухли, вкрилися червоними плямами, крім того боліли руки, біль віддавав в голову, потім — в усі суглоби і жили. Лікування було безрезультатним. Давши обітницю відомій своїми чудесами благословенній Барборі, жінка відразу ж відчула полегшення: болі вщухли, зникли плями, пройшли набряки на ногах. Через шість тижнів вона практично одужала і змогла подолати п`ятнадцять миль, щоб виконати обітницю. (Запис № 28).
  7. 28 червня 1865 р. Барборa Степонавічюте з села Гонплаукіс Ретавської парафії Тельшяйського повіту цілий рік страждала від сильних болів в руках і ногах. Як тільки жінка дала обітницю відомій своїми чудесами благословенній Барборі, їй відразу ж стало краще, болі вщухли настільки, що незабаром вона змогла прийти в Жагаре і виконати обітницю. (Запис № 36).
  8. 1 лютого 1868 р. Анастазія Лукшене з села Шаукляй Моседської парафії Тельшяйського повіту три місяці страждала від нестерпного болю в тазовому суглобі правої ноги. Біль її так змучив, що вісім тижнів вона не могла навіть лягти на бік. Хтось їй сказав, що в містечку Седа є лікарка, яка успішно лікує різні види болю. Жінка одразу вирушила до неї. Сама вона була не в змозі навіть сісти в віз. Лікар дала їй порошок, який треба було пити і мазь, якою треба було натирати хворі місця. Випивши порошок, жінка відчула неймовірну слабкість — думала, що не витримає і помре, не встигнувши повернутися додому. Син, який її віз, попросив матір дати обітницю відомій своїми чудесами благословенній Барборі в Жагаре. Коли син і мати зробили це, за мить стан хворої значно покращився. Вона навіть баранку з’їла і відчула себе набагато краще. Коли вони в’їхали у двір, рідні хотіли прийняти хвору за допомогою опор, так само, як і під час її від’їзду. Тоді вона сказала: «Дайте, я сама покажу, як без вашої допомоги можу злізти з воза». І показала, а вночі могла спати на будь-якому боці. Про це чудесне зцілення вона розповіла сама, коли прибула до Жагаре, щоб виконати дану обітницю. (Запис № 40).
  9. 24 вересня 1869 р. Барбору Вайчюнайтіте з села Гіркальніс однойменної парафії Расейнського повіту мучили нестерпні болі в суглобах по всьому тілу, ніщо не рятувало. Тоді вона пожертвувала благословенній Барборі. Біль у суглобах різко ослаб і перекинувся в голову. Жінка так важко хворіла, що у неї не було сил виконати дану обітницю. Вона нарікала на це своїм подругам. Десь через чотири тижні одного разу вночі їй уві сні з’явилася Барборa у супроводі святих, обняла її за голову і сказала: «Ти тільки йди туди, де склала пожертвування». Прокинувшись, жінка відчула, що ні голова, ні суглоби зовсім не болять. Вона виконала обіцянки, не відчуваючи ніде жодного болю. (Запис № 49).
  10. 24 жовтня 1869 р. Анелі Вайткявічюте, 42 роки, з хутора Петрошяй Шяуленської парафії Шяуляйського повіту декілька років страждала від ревматизму обох рук і пальців, не могла випрямити рук. Радилася з лікарями. Ті повторювали одну й ту ж пісню — від ревматизму немає ліків. Як тільки жінка дала обітницю Барборі, їй відразу ж стало краще: вона могла ворушити пальцями, а ревматичні болі поступово вщухли. (Запис № 50).
  11. 11. 15 червня 1870 р. Еляна Чербайте з села Бамбалай Ужвентісської парафії Шяуляйського повіту страждала від нестерпного болю в ногах, сім років не могла ходити. Лікувалася ліками, які виписували численні лікарі. Але замість полегшення, болі ставали ще сильнішими. Відвідування чудотворних місць теж не допомагало. Пожертвувавши Барборі пару шкарпеток, тут же відчула полегшення. Біль відступив за тиждень, і вона так зміцніла, що могла піти в костел, розташований в 10 верстах, і віднести обіцяний дар. (Запис № 60).
  12. 16 червня 1870 р. Антанас Баркус з села Жібуряй Седовської парафії Тельшяйського повіту два роки страждав від нестерпного болю в ногах. Домашні засоби і поради лікарів не давали результатів. Одного разу вночі уві сні йому явилася Барборa і запитала, чи хоче він бути здоровим. Тоді зняла свої шкарпетки і вдягнула їх йому на ноги. Потім сказала: «Прийди в Жагаре, принеси мої шкарпетки». Прокинувшись, він не відчував жодного болю, повністю видужав. Прийшовши в Жагаре, він подякував Богові за те, що одужав, завдяки заступництву благословенної Барбори. (Запис № 61).
  13. 5 червня 1871 р. Она Урбонене з містечка Калварія страждала від нелюдських болів в ногах. Ліки, які вона приймала шість місяців, не допомагали. Як тільки склала пожертву благословенній Барборі, ноги відразу перестали хворіти, жінка вилікувалася. (Запис № 64).
  14. 3 червня 1873 р. у Людгарди Буткевічюте з села Тічінай Седовської парафії Тельшяйського повіту нестерпно боліли голова і кістки, опух ніс. Це тривало два роки. Ліки не діяли. За чиєюсь порадою, жінка звернулася до благословенної Барбори, пообіцявши, що прийде до неї, якщо швидко одужає. У той же момент відчула, як біль відступає і остаточно одужала. (Запис № 74).
  15. 3 червня 1929 р. двадцятирічна Она Йонайтіте з містечка Розалімас з малих років хворіла: суглоби були нерухомі, до 5 років вона зовсім не ходила. Процедури її трохи зміцнили, але вона була настільки слабкою, що як тільки рухалася з місця, відразу падала. Давши обітницю благословенній Барборі, стала набагато сильнішою, настільки, що з Розалімаса в Жагаре за 1,5 дня прийшла пішки. ( Запис № 94).

N00-N99. ХВОРОБИ УРОГЕНІТАЛЬНОЇ СИСТЕМИ

  1. 29 червня 1869 р. дочка Ельжбети Стумбрене з села Ауксутіс Лайжувської парафії Шяуляйського повіту хворіла цілий рік, страждаючи від нестерпних болів у животі, як при сухоті із задухою, іноді мала ускладнене сечовипускання. Ліки не допомагали, не знала, що робити. Тоді в голову прийшла думка дати обітницю відомій своїми чудесами благословенній Барборі в Старому Жагаре. Зробивши це, відразу відчула полегшення, зсередини вийшов камінь, який і був причиною хвороби. (Запис № 45).

O00-O99. ВАГІТНІСТЬ, ПОЛОГИ І ПІСЛЯПОЛОГОВИЙ ПЕРІОД

  1. 16 серпня 1859 р. Петронеле Венцкене з села Гечайчяй Калварійської парафії Тельшяйського повіту після важких пологів стала безнадійно хворою. Після обітниці відомій своїми чудесами благословенній Барборі вона відразу ж відчула полегшення і стала одужувати. (Запис № 11).

Q00-Q99. ВРОДЖЕНІ АНОМАЛІЇ, ВАДИ РОЗВИТКУ, ДЕФОРМАЦІЇ ТА ХРОМОСОМНІ ПОРУШЕННЯ

  1. 2 травня 1853 р. дружина знатного Людвікаса Мосціціса з маєтку Малденяй Трішкяйської парафії Шяуляйського повіту заявила, що її хвороба, згідно медичній науці, була невиліковною: вона терпіла більше року, безрезультатно приймала різні ліки. Дала обітницю благословенній Барборі і відразу ж відчула полегшення, і повністю вилікувалася. (Запис № 1).
  2. 19 січня 1871 р. дочка сестри Марійон Гоштаутайте з села Шімуляй Куляйської парафії Тельшяйського повіту Броніте з самого народження була дуже чахлою, голова була немов у шишках, весь час нестерпно боліли ноги. Це тривало роки 4. Ні домашні ліки, ні призначене лікарями лікування не давало ні найменшої надії. Давши обітницю Барборі, Броніте одразу ж відчула чудесне полегшення, болі припинилися, дівчинка стала одужувати і незабаром повністю виздоровіла. Виконуючи дану обіцянку, тітка в Жагаре прибула разом з Броніте, щоб помолитися в підземеллі у останків Барбори, послухати святу Месу в цьому костелі, подякувати Богові за отримане, завдяки заступництву Барбори, здоров’я. (Запис № 62).
  3. 27 жовтня 1871 р. Яніс Брінкіс, латиш з села Алкішкес Акмянської парафії Шяуляйського повіту ростив 2-річного сина Аугустінаса, який хворів практично з колиски. Домашні трави і поради лікарів не допомагали. Чоловік жив в Жемайтії серед католиків і чув про чудотворну благословенну Барбору в Жагаре. Він дав обітницю пожертвувати рубль, твердо вірячи, що син видужає. Так і сталося. Дитина відразу ж стала себе краще почувати і повністю видужала. (Запис № 67).
  4. 20 червня 1874 р. Петронеле Казлаускайте з села Пашатрія Луокеської парафії Тельшяйського повіту з народження до трьох років не могла ходити. Коли було складено пожертву благословенній Жагарській Барборі, через чотири дні Петронеле почала ходити. (Запис № 63).

S00-S98. ТРАВМИ, ОТРУЄННЯ ТА ДЕЯКІ ІНШІ НАСЛІДКИ ДІЇ ЗОВНІШНІХ ПРИЧИН

  1. 25 квітня 1925 р. Барбора Місявічене з села Перший, що відноситься до Папілеської парафії, в будинку настоятеля Старожагарського костелу розповіла, що п’ятнадцятирічному синові її сестри Йонасу Ластаускасу з Акмяне в 1894 р. в Старому Жагаре куля потрапила в груди. Він був доставлений в Йонишкис до лікарів, які вирішили, що хлопчикові залишилося жити лише три години. Йонас, почувши ці слова, став благати Барбору про заступництво. Будучи дуже слабким, він відразу заснув. Прокинувшись вранці, почувався зовсім добре: рана не боліла, куля в його тілі не завдавала жодних болів. Лікарі його відразу ж відпустили додому. Куля залишилася там, куди встромилася, але не представляла жодної небезпеки для життя. (Запис № 92).

Z00-Z99. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СТАН ЗДОРОВ’Я

  1. 12 травня 1865 р. Котріна Толюшіте з Каркленської філіальної парафії Пашілської парафії Расейнського повіту два роки відчувала сильний біль у грудях і велику слабкість — до втрати свідомості, і через цю слабкість не могла ходити. Після обітниці благословенній Барборі їй стало краще. (Запис № 33).
  2. 22 вересня 1869 р. Доміцеле, дружина Йонаса Паулаускіса з Плунгеської парафії Тельшяйського повіту впродовж семи років страждала від слабкості: Її різко кидало в жар, після чого вона ставала невимовно слабкою. Вона дотримувалася порад лікарів, не шкодуючи грошей, але покращення не було. Відвідувала численні відомі своїми чудесами місця. Нарешті, звернулася до благословенної Барбори. Незабаром після цього слабкість повністю зникла. Вона розповіла про це, коли прийшла виконувати дану обіцянку: замовити св. Месу і помолитися біля труни Барбори. (Запис № 48).
  3. 6 червня 1871 р. у Доміцеле Урбонене з села Пабурге Алседжяйської парафії Тельшяйського повіту від переляку стала страшно боліла голова — до втрати свідомості і ріжучої болі в животі. На лікарів вона витратила 7 рублів сріблом, але здоров’я не покращувалося. Як тільки жінка склала пожертву благословенній Барборі, їй відразу стало краще, і вона повністю одужала. (Запис № 65).
  4. 16 червня 1872 р. Барборa Контрімайте з села Лозоряй Ретавської парафії Расейнського повіту вісім років страждала від ослаблення тіла і великої слабкості. Довго приймала ліки, як призначені лікарями, так і домашні — не допомагало. Відвідувала місця, звані чудотворними, але здоров’я не покращувалося. Давши обітницю відомій своїми чудесами Барборі, відразу ж відчула себе здоровою і повністю одужала. (Запис № 69).
  5. 28 червня 1872 р. Антаніна Шалтанене з села Содаль Кражяйської парафії Расейнського повіту хворіла 3 роки. Не піднімалася з ліжка, страждала від сильних болів у всьому тілі. Хвороба опановувала, жодні ліки не допомагали. Одного разу вночі уві сні почула голос: «Іди в Жагаре до благословенної Барбори і будеш здоровою». Повіривши в сон, вона дала обітницю відвідати це місце. Болі стали вщухати, і незабаром вона прийшла в Жагаре, щоб виконати обіцянку. (Запис № 70).
  6. 25 квітня 1925 р. Оне Прачкене, що жила в Англії, важко хворіла. У 1924 р. перед Різдвом лікарі порадили зробити операцію. В іншому випадку вона не зможе жити. Оскільки операція обіцяла бути складною, жінка від неї відмовилася. Мати Они дала обітницю благословенній Барборі. Дочка теж пообіцяла Барборі, і мати дякувала Богові, що дочка залишилася здоровою і операція не знадобилася. Обидві дякували Барборі за її потужне заступництво перед Господом Богом. (Запис № 93).

ВИПАДКИ ІЗ ЖИТТЯ

  1. 18 жовтня 1867 р. Олександра Хожевска, вдова з Кражяйської парафії Расейнського повіту, яка працювала на посаді лікаря, стала жертвою нападу двох грабіжників, яким, рятуючи своє життя, віддала все, що у неї було з собою: гроші і золоте кільце. Однак, вони жертву не відпустили і вирішили її вбити. Один схопив за шию, інший шукав мотузку. У цей жахливий момент жінка встигла дати обітницю Барборі. Грабіжник відразу ж немов завмер — рука на шиї жінки розтулилась, другою він продовжував тримати її за плащ, але не сильно. Прийшовши до тями за допомогою надійної чудотворної Барбори, жінка з останніх сил скинула плащ, вирвалася з рук грабіжника, залишивши у нього одяг, і сховалася в гущавині лісу серед темної ночі.

 

Нещастя лікаря

Виконуючи свій обов’язок, йшла через гай

Зовсім недавно, ще цього літа.

Сутеніло, промені сонця згасли,

Настала ніч — стало сумно.

Так вона думала тоді.

Думки плуталися з сутінками,

Коли грабіжник нахабно схопив її за шию.

Вона тільки встигла вимовити — «Ісусе! Марія! »

Намагалася врятувати своє життя,

Віддала все золото і срібло —

Ніщо не рятує, вони повинні її задушити.

Один тримає і кричить: «Треба мотузку тягнути!»

— Свята Барборо, знаменита чудесами,

Ти всім допомагаєш, і за мене, вдову, заступись, —

У поспіху вона вимовила це святе ім’я,

І відразу відчула — плечі звільнилися.

Отримавши знак допомоги святих,

Вона вирвалася з рук страшних убивць.

Боже милостивий, дякую Тобі,

Що волею Твоєї я уникла небезпеки.

Свята опіка дивом допомогла,

І я пообіцяла розповісти про це людям

Зараз і назавжди, і на вічні віки

Прокидаючись щоранку, доки очей навік не заплющу.

(Запис № 39).

 

  1. 14 грудня 1940 р. до будинок настоятеля Старожагарського костелу прийшла сестра черниця Марія Схоластика з Каунаса (дочка Серця Непорочної Діви Марії) і розповіла, що у них в Каунасі була сестра Тереса 21 року від народження. Вона готувалася до вічної обітниці. До цього у неї були 8-денні реколекції, які закінчилися 8 грудня о 14:00 після обіду. Тереса вранці дала вічні обітниці і хотіла піти на адорацію в костел, але оскільки була не зовсім здорова, за велінням старшої сестри лягла відпочити і в той же вечір, приблизно о пів на сьому, померла. Вночі з 8 на 9 листопада Тереса з’явилася старшій сестрі уві сні. На питання — «Кому нам молитися за свій край Литву? — Тереса відповіла: «У вас є своя свята Барбора Жагарська, до неї і звертайтеся». Прокинувшись, старша сестра навіть не згадала ні цього імені, ні прізвища, тому що ніколи не чула про Барбору з Жагаре. Довго нікому не розповідала про свій сон. 9 грудня підсвідомість старшої сестри наче повторювала, що це ім’я — Барборa. Згодом це підтвердив і батько Кудірка, священик, який знав про благословенну Барбору Жагарську. Повідомити про цей випадок і помолитися за мене в Жагаре відправилася наша старша сестра. Записав священик K. Гедвіла. (Запис № 97).

ЧАСТИНА III. Випадки божої милості, записані після 1940 року

F00-F99. ПСИХІЧНІ І ПОВЕДІНКОВІ РОЗЛАДИ

  1. Стасе Даунорайте-Гринене (14.11.1956 р. н.):

Моя подруга Рута була вдовою. У неї ріс син Лаурінас. Не виходило у неї з сином спілкуватися, виховувати його. Лаурінас 3 рази намагався отруїтися. Якраз були проводи ксьондза Вітаутаса Грігаравічюса, остання його Меса. Ми з чоловіком зайшли до подруги додому. Побачили, що газ включений. Лаурінас вже був непритомний. Ми з чоловіком винесли Лаурінаса з кімнати. Йому було всього лише 14 років. Того дня був відкритий склеп Барбори. Я благала Барбору допомогти Лаурінасу привести до ладу свій внутрішній світ, знайти життєвий шлях. Я просто плакала, стоячи на колінах, так просила. Лаурінас, хоч і поступово, але дуже змінився. У Шяуляй закінчив одну вищу школу, згодом — іншу. Для мене Бог занадто величний, а я — занадто мала, щоб звертатися до нього безпосередньо. Барборa для мене була немов невидимою сестрою, яка завжди знаходиться поруч. Я відчувала її опіку. Віра в Бога, насамперед, йшла через Барбору.

Жагаре, 11.08.2006.

  1. Люція Доміцеле Гінкуте (02.01.1935 р. н.):

У Скайстгірісе я живу з 1966 року. У сім’ї була шостою. Батько був хворий: його копитами побив кінь, рука була зламана. Тому ні у кого не було часу за мною стежити, не зводячи очей, піклуватися про мене. З малих років доводилося пасти гусей. Одного разу ми вигнали на поле лошат. Того разу, злякавшись лошати, я не повернулася додому. Мені було шість років. Від переляку залишилася інвалідом: на стегні з’явилася рожа. Потім переляк перекинувся на обличчя. Очі страшно набрякли, губи були товсті, немов опухлі. Обличчя стало жахливим. Ховалася у будинку, щоб сусіди не побачили. Коли мені було років 14, я почула, як сусідка говорила, що в Жагаре є Барбора, яка славиться своїми чудесами. Оскільки війна вже закінчилася, я, нікому не кажучи, в один прекрасний день зібралася в Жагаре. Запитала у людей, де можна знайти Барбору. Дуже довго молилася в склепі [напівпідвалі], просила, щоб Барбора вилікувала мені обличчя. Благати, щоб нога одужала, навіть в голову не прийшло. Грижа на обличчі була найважливішим на світі. Вірите чи ні — через півроку обличчя стало нормальним: очі широкі, губи нормальні, жодних набряків. Я була безмежно вдячна Барборі. Батько на той час вже помер, і моєї радості не побачив.

Жагаре, 11.08.2006.

H00-H59. ХВОРОБИ ОКА ТА ЙОГО ПРИДАТКОВОГО АПАРАТУ

  1. Валентина Адомайтіте-Янутене (12.02.1932 р. н.):

Станіслава Йонут розповідала, що в Жагаре жив сліпий хлопчик. Лікарям не вдалося вилікувати його сліпоту. Від вічної сліпоти хлопчика врятувала молитва його мами до Барбори. Диво сталося приблизно у 1927 р. Тоді мама, продавши корову, гроші, в якості подяки за чудесне прозріння сина, пожертвувала костелу. Перед іспитами і 1 вересня школярі тричі обходили навколо труни Барбори в склепі костьолу, підлога якого була викладена плиткою. Як вчителі, так і учні відвідували труну Барбори, біля якої всі, зосередившись, читали молитви.

  1. Священик Йорданас Урбонас (24.09.1959 р.н.): Жителі Жагаре розповідали про зцілення сліпої жінки з села Усоніс Расейнського повіту. Це розповідь з часів Сметони.
  2. Емілія Васіляускайте-Жемецкене (06.10.1920 р. н.):

Мама розповідала, що одна бабуся з Жагаре була сліпа і зовсім не могла ходити. Вона молилася біля труни Св. Барбори. Стала бачити і ходити без жодних операцій. Всі тоді говорили, що це диво. Це сталося десь у 1936 р.

Жагаре, 06.08.2006.

L00-L99. ХВОРОБИ ШКІРИ ТА ПІДШКІРНОЇ КЛІТКОВИНИ

  1. Людвіна Кигайте-Балтулене (05.03.1925 р. н.):

У сестри на обличчі була велика пляма. Скільки лікарів її оглядало, скільки ліків випито! Ніщо не допомагало. Мама порадила молитися Барборі. Дочка так і зробила. Навіть не відчула, як пляма зникла. Це повинно було бути до війни.

Жагаре, 10.08.2006.

O00-O99. ВАГІТНІСТЬ, ПОЛОГИ І ПІСЛЯПОЛОГОВИЙ ПЕРІОД

  1. Стасе Даунорайте-Гринене (14.11.1956 р. н.):

Моя мама була вагітна, коли в матці з’явилася пухлина. І вагітність, і рак матки одночасно. Треба було вибирати — оперувати чи виношувати дитину, не чіпаючи пухлини. Мені було п’ять років. Пам’ятаю, мати молилася біля труни Барбори і дуже плакала. У 1962 р. успішно народила сестру Віду. Пухлина зникла сама по собі.

Жагаре, 11.08.2006.

S00-S98. ТРАВМИ, ОТРУЄННЯ ТА ДЕЯКІ ІНШІ НАСЛІДКИ ДІЇ ЗОВНІШНІХ ПРИЧИН

  1. Юозас Адомайтіс (07.06.1928 р. н.):

Мені на коліна впав борт причепа від трактора. М’ясо було зірвано до кістки. Лікувався в хірургічному відділенні Йонішкської лікарні. Хірург Бендікас (досі працює в Йонішкській лікарні) чесно сказав, що він не знає, що накладати, чим лікувати. Пропонував ампутувати ногу. Я молився Барборі, вимовляючи молитви. Сестра Ясайтене з села Жюра лікувала ногу травами, накладаючи їх на рану. Через рік нога зажила. Завдяки Барборі молитвою і пожертвуванням, я відвідав підземелля костелу, ще раз оглянув труну, яка, як мені здалося, була виконана ковалем.

Жагаре, 06.08.2006.

Z00-Z99. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА СТАН ЗДОРОВ’Я

  1. Олександра Вінгенскайте (04.10.1914 р. н.):

У радянські часи, коли твердо трималася атеїстична ідеологія, стався випадок, який не покидає мою пам’ять. До труни Барбори приїхали два брати і сестра. Вони молилися в костелі, благаючи про милість. Зустрівши настоятеля, вони розповіли йому свою історію: сестра страждала на невиліковну хворобу; жінка, яка лежала в палаті, сказала їй: «Якби ви поїхали в Жагаре до Барбори, всі були б здорові». Тоді сестра подумала: «От би отримати хоч клаптик шати цієї Барбори, я б точно одужала». Віра в могутність Барбори допомогла. Одужавши, сестра разом із братами приїхала в Жагаре, щоб подякувати Барборі. У той час настоятелем Жагарського костелу був Повілайтіс 1902 р. Все, що почув від цих приїжджих, він розповів людям на проповіді. «Совєти» занепокоїлися. Але брати цієї дівчини були партійними, і зам’яли як новину про чудесне зцілення сестри, так і ідеологічне хвилювання.

Жагаре, 2006-08-06.

A00-B99. ДЕЯКІ ІНФЕКЦІЙНІ ТА ПАРАЗИТАРНІ ХВОРОБИ

Софія Лажінскайте, вчителька (сестра священика Пятраса Лажінскаса):

Йшов 1942 рік. Мені, вісімнадцятирічній, оперували ангіну. Після операції я ледве могла відкрити рота, насилу пережовувала їжу. Через приблизно два місяці мені стало боліти десь в області лівого вуха, точніше, біля кута нижньої щелепи. На обличчі з’явилася пухлина. Оскільки за два тижні вона не зникла, мене поклали в лікарню в Каунасі. Лікарі встановили дуже рідкісне, хронічне гнійне інфекційне захворювання — актиномікоз. Лікування антибіотиками було недостатнім. Після опромінення рентгеном деякий час дуже боліла шия та обличчя, пухлини на лівій стороні обличчя піднімалися на поверхню шкіри одна за одною. Їх оперували, вставляли дрени для відтоку гною, і так тривало, тривало… Ночами я не могла заснути, тому виходила в коридор, тримаючи в руках вервицю. Молилася чудотворній Лурдській Богоматері, благаючи про здоров’я. Молитвами зверталася до всіх святих, імена яких приходили в голову. Приблизно через два місяця, не вилікувавши (причин цієї рідкісної хвороби медицина не може пояснити, тому й належного лікування неможливо підібрати), мене виписали з лікарні. Під свою опіку мене взяв брат, священик Пятрас, який працював в Каунасі. У лікарні Червоного хреста мені була зроблена ще одна операція, цього разу іншим професором. Після наркозу я довго не прокидалася. Здоров’я і в цей раз не відновлювалося. Мене знову виписали з лікарні, не вилікувавши. Брату, священику Пятрасу лікар сказав: «За кордоном, можливо, і вилікували б, а у нас немає такої можливості», а братові Вітаутасу повідомив: «Заберіть сестру, її хвороба невиліковна». Я повернулася жити до ксьондза Пятраса. За мною доглядала мама. Хвороба прогресувала, шкіра в області грудей була синяво-червона, додалося запалення вуха. Лікарі ще раз підкреслили безнадійність мого становища. Виписали лише риванол для промивання ран. Лежу, ходити не можу. До мене приїхав брат Ромуалдас, який жив поруч з містечком Сесікай. Засмутившись, він розповів своїм добрим знайомим з Каунаса про моє безнадійне становище. Виявилося, що ці люди були не лише тямущими, а й милосердними — вони запропонували братові реліквію Барбори Жагарської. Приніс її Ромуалдас, але оскільки він був дуже чутливим і не хотів показувати свої сльози, він передав реліквію мамі, щоб вона віддала її мені. Мама розповіла про Барбору Жагарську. У всіх з’явилася надія. За те, що я подолала цю хворобу, треба повторювати: «Слава Господу Всевишньому! Слава Барборі Жагарській, завдяки заступництву якої Бог нас вислухав, завдяки посередництву якої я отримала зцілення!» В одній медичній книзі про актиномікоз я прочитала ось що: «Може наступити тимчасове покращення, але через рік хвороба повторюється і закінчується смертю ». Слава Богу, пройшло 44 роки, а я ще жива.

Свідоцтво записано 7 березня 1986 р.

ВИПАДКИ З ЖИТТЯ

  1. Паулюс Гуга (1873-1971):

Жемайтійці з давніх часів шанували Барбору як святу і великими натовпами збиралися біля її труни, щоб помолитися. Єпископ М. Валанчюс дбав, щоб Рим самостійно розглянув пов’язані з ім’ям Барбори чудеса, і щоб Папа Римський канонізував її, тобто посмертно визнав святою. Цьому процесу завадило повстання 1863 року, придушивши яке, царська влада, крім інших покарань повсталому народу, ще більше стала перешкоджати прихильності людей до Барбори Жагарської. У 1886 р. надійшло розпорядження замурувати двері в підземелля костелу, в якому спочивали її останки. Але про вікна, укріплені залізними прутами, ніхто не подумав. Вони залишилися доступними для людей. До них помолитися приходили численні віруючі. У 1889 р. був виданий наказ і вікна замурували наглухо. Під наглядом Йонішського пристава [начальника поліції] група ремісників виконала цю вимогу. Це співпало з храмовим святом у Жагаре. Віруючі обурювалися і плакали. Незважаючи на розлучення Барбори з людьми та інші обмеження, люди не лише з Жемайтії, а й з Аукштайтії, Дзуки та інших куточків Литви і, зрозуміло, Латвії, збиралися близько замурованих дверей і вікон, щоб розповісти Барборі про свої біди, попросити її про заступництво або щирою молитвою подякувати за отриману Божу милість. Тут була надія, яка зміцнювала тіло хворих і душу здорових. Багато людей могли б точно підтвердити, що вони недаремно зверталися до Барбори по допомогу. Один з таких прикладів — жахливе нещастя моєї старшої сестри Ірени Радзівонене і чудесний його результат. Сестра Ірена жила на хуторі Званагала Вашкайської парафії у Пасвальському повіті. У 1909 р. в самий розпал робочої пори хтось викрав її піврічного синочка, мого хресного сина. Кілька днів його скрізь шукали — і своїми силами, і за допомогою поліції. Жодних результатів. Мати весь цей час місця собі не знаходила, плакала як божевільна. Від серцевого болю і плачу оглухла. Бачачи, що пошуки безглузді, сестра сама пішки подалася за сто кілометрів до Жагаре просити Барбору про допомогу. Повернулася майже через тиждень, щаслива, з синочком на руках. У Жагаре вона йшла прямо — через Жеймяліс, Крюкаю, Йонишкис і Скайстгіріс. Щиро помолившись і полив сльозами своє прохання, сестра Ірена зібралася додому. Але, повертаючись від Жеймяліса, чомусь повернула на Лінкуву, подовжуючи свій шлях ще на 20 кілометрів. Якраз в Лінкуве вона почула, як люди говорили про жінку, яка народила дитину, яка вже підросла… Сестра одразу кинулася в ту хату і, побачивши дитину, впізнала синочка. Зрозуміло, жінка з Лінкуви по-доброму дитини не віддала, довелося попросити допомоги у поліції. Чудовим чином знайдену дитинку мама від Лінкуви до Вашкай (20 кілометрів) на руках як пір’їнку принесла. Втоми як небувало, незважаючи на те, що за цей тиждень пошуків вона пройшла пішки понад 200 кілометрів».

Про це у 1964 р. письмово повідав брат Ірени Радзівонене Паулюс Гуга (1893-1971) і 15.03.2005 його дочка Аполонія Барборa Гуга-Ністелене.